Родичі деяких загиблих на війні в Україні російських військових ховають самі не знають кого – без ДНК і впізнання. Їм обіцяють привезти пізніше папір із медобстеженням або особисті речі, але цього не відбувається. Просто в ритуальних бюро військові погрожують родичам, які наполягають на розтині: «Розкриєте наперекір – порушимо проти вас кримінальну справу!». Про це родичі загиблих розповіли проєкту «Окно».
«Цинк заборонили відкривати – погрожували карним злочином»
Дружина 23-річного Максима Михайлова з Армавіру Краснодарського краю Валерія згадує, що на зв’язок її чоловік перестав виходити 27 березня.
– За кілька днів зателефонували товариші по службі, сказали, що він зник – нічого поки що не відомо і не зрозуміло. Був вибух. Командування це все не підтверджувало. Вони тільки 29 квітня зателефонували і сказали, що 20 квітня Максим нібито був на завданні і загинув. За яких обставин, що сталося – тиша! – обурюється Валерія.
Михайлов служив у морській піхоті у 810-му підрозділі. Це все, що відомо його дружині.
– Позивний був «МММ». Він нічого не говорив про те, куди і коли. Секретна інформація. Говорив, що не спить по кілька днів поспіль. Але більше не скаржився ні на що. І так було зрозуміло, що небезпечно, – каже Валерія.
Від контракту Максима відмовляла і дружина, і мати.
– Ви знаєте, де мій син? Він же живий? – насамперед запитує Валентина Михайлова. Упевнившись, що журналіст допомогти з пошуками не може – махає рукою. – Ну, і навіщо мені це все згадувати тепер? Усі навколо брешуть. Мені у військкоматі сказали, що він повністю такий, що можна впізнати, і що його впізнали товариші по службі та його командир, нібито ДНК здавати не потрібно. А потім з'ясовується, що товариші по службі його загубили взагалі. І впізнання не було.
Медосвідчення рідні Михайлова називають «фільчиною грамотою».
– Папірець простий, де від руки написано «загинув від вибуху». Я такий самий вам зараз напишу. Це хіба документ? – обурюється Валерія. – Обіцяли привезти його речі – минув місяць, нічого. Ні жетона, ні військового квитка, ні паспорта.
Тіло Михайловим привезли в Армавір 4 травня пізно ввечері.
– Практично біля труни почали нам погрожувати: «Порушимо проти вас кримінальну справу, якщо будете самовільно відкривати труну». Просила їх: «Ну, хоч фото покажіть, який він там. Ну, не віриться ж. ДНК-тест навіть не дали зробити». Ніяк. Я в тумані стою, друзі щось там погуглили – начебто є така стаття кримінальна. У когось знайома, розповіли, у судах зараз: відкрили труну, але там виявилася не їхня дитина, вони до Міністерства оборони звернулися, то ті на них подали до суду – мовляв, незаконно відкрили цинк. Ті подали зустрічний позов: «Це ви не того прислали». Ось судяться. Ну, і мені кажуть: «Пожалій сина, йому всього 4 роки. Чоловік у труні, ти у в’язниці». Ну, я і притихла, – зізнається Валерія. – А зараз думаю: «А кого я поховала?». Не знаю.
Валерія збирається через суд домогтися ексгумації тіла, якщо військові не нададуть їй речі Максима.
– Пишу в мережі все, що знаю, прошу знайти – вірю, що він лежить у госпіталі якомусь непритомний. Адже говорили про вибух спочатку, потім якесь завдання «намалювалося», майже на місяць пізніше, – повторює Михайлова.
Експерти кажуть, що прямих заборон на проведення розпаювання цинкових трун у російському законодавстві немає.
– Цинкову труну не можна відкривати тільки у двох виняткових випадках: якщо смерть сталася від особливо небезпечних інфекційних захворювань – наприклад, від чуми або сибірської виразки, або якщо вона пов’язана з радіацією, тобто розпаювання створить загрозу життю та здоров’ю оточуючих, – каже правозахисник Олексій (ім’я не вказуємо з міркувань його безпеки). – Усі інші заборони – чиста примха. У цинку, до речі, за правилами ритуальних агентств, навіть не рекомендується ховати, оскільки він не забезпечує мінералізацію останків. До речі, навіть ці вищевказані два правила в пандемію родичі обходили – і відкривали труни, коли була плутанина в морзі з видачею тіл.
За словами адвоката, родичі загиблого мають право, попередньо повідомивши військкомат і домовившись із ліцензованою лабораторією ДНК, відкрити цинкову труну і провести днк-експертизу привезених останків.
– Єдине – лабораторії доведеться самим платити. Зате повністю впевненими будуть, – зазначає експерт. – До отримання результатів експертизи тіло має залишатися в морзі.
«Нам тільки показали фото синьої людини – не розбереш нічого»
– У нас теж так само дивно «пішов» на бойове завдання. 17 жовтня. Я почала його шукати скрізь – так він 27 жовтня вважався пораненим. 6 листопада мені зателефонував замполіт і сказав, що було впізнання і вони нібито впізнали «нашого бійця». ДНК не робили. Сказали, що загинув ще 23 жовтня! – каже Валерія Турова.
Дата смерті на пам'ятнику Миколи Турова – 23 жовтня 2024 року. Але Валерія впевнена, що її чоловік живий.
– Привезли цинкову труну закриту, віконечко замазане. Відкривати заборонили. Тому я все одно чекаю, не можу повірити, що це він, – каже вона. – Мені досі не зрозуміло, коли в них ця евакуація була. Якщо він на 27-го був «300-м» (пораненим), а загинув нібито 23-го?! Я не розумію просто. Самі кажуть, що коли його вивозили (число не кажуть), то ледве в машину вклали – розкладалося тіло все синє. Нам показали просто фото синьої людини – там не розбереш нічого! Боляче, дуже боляче, не знаєш, куди подітися від цього болю.
Під постом Валерії про поховання невпізнаного чоловіка інша дружина військового пише, що все ж наполягла на розтині.
«У нас такий самий випадок, але ми наполягли на розкритті труни і на ДНК! – пише Катерина Д. – За фізичними показниками не він!»
Катерина зізнається, що смерть чоловіка так і не визнала офіційно – все ще розміщує оголошення з його даними.
«Зараз наказ надійшов: якщо рідні здають ДНК і [з’ясовується], що це не боєць – то все одно [патологоанатоми] роблять підтвердження, що нібито це їхній боєць», – ділиться останніми новинами про пошук Катерина.
Під її коментарем – гілка зі щонайменше десятком повідомлень про те, що під тиском і погрозами військових матері та дружини поховали «невідомо кого».
«Ось і в мене є сумніви: привезли труну, сказали: «Син загинув». Поки ДНК йшло [на звірку], труну вже відвезли. Труну відкрити не дозволили, віконечко зафарбоване було. От і думаю: «Свою дитину поховала чи ні?!» – пише Галина Мусіна. – Все одно чекаю і сподіваюся, що це помилка і мій хлопчик живий. Хоча часу вже минуло вісім місяців».
«01.01.25 було вже 2 роки, як загинув брат, привезли, поховали..., – пише Марина Зурагаєва. – Командир сказав, що впізнаваний, але все одно все було закрито, навіть віконечка не було(((( розцинкування робити не стали, зараз не розуміємо, чому(((( Але ми все одно його чекаємо.... Так що ви не одна така, нас багато! Чекають і не вірять багато!»
«Знаю зі слів брата, у них у містечку поховали бійця, ДНК здавали, а через місяць з–ясувалося, що це не він, далі не знаю, чим історія закінчилася», – пише Олена Косарєва.
«У нас у селищі хлопець на лікуванні перебуває, а приїхав до мами якийсь представник і оголосив, що ваш син БП числиться. Про що тут мова. Добре, що він після поранення у відпустці був і далі продовжив лікування, – пише Марія Мочаліна. – А так прийде таке диво з оголошенням, що може статися з мамою чи дружиною...»
Утім, деякі родички російських військових визнають, що іноді не роблять ДНК-тест просто тому, що не готові прийняти його результат.
«А ми брата поховали зараз, у грудні, ні ДНК, нічого не робили, зателефонували з військкомату, сказали, що тіло везуть, от теж живемо з надією, а раптом десь живий, але як важко жити цією думкою», – пише Галина Наговіцина.
«У мене брат 15 жовтня безвісти зник! – пише Юлія Гетьманська. – ДНК збіглося, а візуально впізнавати нічого: голову дроном відірвало. Будемо робити незалежну експертизу. Але найстрашніше, що після того, як він зник – хтось виходив у телеграм з його телефону запароленого. Майже місяць по тому... Чіпляєшся за будь-яку надію».
Потік історій про зниклих зрідка перетинають повідомлення на кшталт «Що за шоу Малахова тут влаштували». Або про те, що загиблі або зниклі контрактники самі розуміли, на що йдуть:
«Тут начебто по виплатах? Що за ниття? І без вас нудно, особливо тим, у кого чоловіки там ще. Зробіть окрему групу і скигліть там», – пише Ольга Крупеніцина.
«Ще раз. Не відпускайте туди своїх рідних, заради себе не відпускайте!» – закликає Катерина Баранова.
